Віддаючи дитину до дошкільного навчального закладу перед люблячими батьками постає питання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з`являтиметься лише ввечері, а замість неї треба бути з вихователем серед інших діток, кожен з яких також вимагає уваги. Тобто як відбудеться адаптація до дитячого садка у конкретної дитини?

   Адаптація – це пристосування організму до нової обстановки. А для дитини дитячий садок безсумнівно є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками. Адаптація містить широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних рис характеру дитини, від сімейного ставлення до цього процесу і умов перебування дитини в дошкільному закладі. Тому лише у співпраці батьків і педагогів дитячого садка можна полегшити період адаптації для дитини.  Адже кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-різному.

  Діти 2-3 років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин складної адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудженою, плаксивою. Це негативно впливає на захисні сили дитячого організму, тому дитина в цей період частіше хворіє, до того ж у неї може розвинутися невроз.

  Існує парадокс – що більше розвинутий емоційний зв`язок із матір`ю, то важче відбуватиметься адаптація. Тому на час адаптації дитини важливо організувати співробітництво мами з вихователями. Треба роз`яснювати матері, що їй слід допомагати дитині звикати до дитячого садка. Для емоційно нерозвинених дітей адаптація, навпаки, відбувається легше – у них немає сформованої прихильності до матері.

    Вельми важко звикають до дитячого садка або ясел єдині в сім`ї діти, особливо, ті, якими дуже опікуються, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені в собі.

Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. А якщо вихователь не розуміє проблеми такої дитини, то починає ще більше підганяти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином, що дитина ще більше загальмовується, стає млявішою, байдужішою.

   Такій дитині потрібні постійна увага і підтримка з боку вихователя, оскільки інші діти схильні дратувати й кривдити слабких і залежних. При цьому, зазвичай, надмірна вимогливість і принциповість вихователя буде серйозним гальмом.

   Педагогам варто звернути більше уваги на дитину, у якої є проблеми з адаптацією, щоб допомогти їй у цей період. Проте й батьки мають пам`ятати, що факторами, які ускладнюють процес адаптації, можуть бути конфлікти в сім`ї, сварки батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, сумніваються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

  У період адаптації в дитини відбувається зміна динамічних стереотипів – раніше сформованих звичок та устрою життя. Додайте до цього ще й імунну та фізіологічну ломку, подолання психологічних перешкод. Щоб адаптація до дитячого садка відбувалася легше, слід підготувати малюка до того, що невдовзі в його житті будуть зміни, сприяти формуванню в нього навичок адаптованої поведінки та самообслуговування.

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до умов виховання в дитячому садку є єдність вимог до малюка в сім`ї та садку. Для цього батьки ознайомлюються з умовами життя дітей у групі, а вихователі – з умовами виховання дитини вдома, її індивідуальними особливостями, звичками.

   Дитині легше буде адаптуватися в колективі, якщо вона знатиме імена вихователів, познайомиться з кількома дітьми з групи ще до приходу в дошкільний заклад. Довіра дитини до вихователя є неодмінною умовою хорошого самопочуття і розвитку у дитячому садку.  

       Ще треба пам`ятати, що до 2-3 років у дитини немає досвіду спілкування з однолітками. У цьому віці дорослий виступає для дитини як партнер по грі, взірець для наслідування і задовольняє потребу дитини в доброзичливій увазі та співпраці. Однолітки цього дати ще не можуть, оскільки самі потребують того самого. Тому дитина не може швидко адаптуватися до дошкільного закладу, оскільки сильно прив`язана до матері, і її зникнення викликає бурхливий протест малюка, особливо якщо він вразливий і емоційно чутливий.

     Психологи вказують на такий парадокс: чим раніше віддати дитину до дошкільного закладу (наприклад, до одного року), тим більш товариські налаштованою вона буде надалі.

    Але слід ураховувати можливість, що первинний емоційний контакт така дитина встановить не з матір`ю, а з однолітками, і це може не кращим чином позначитися на розвитку її емоційної сфери – надалі у такої дитини можуть виникнути складності з відчуттям глибокої любові, прихильності, співчуття.

        За спостереженнями психологів, середній термін адаптації дітей в нормі складає:

• у яслах – 7-10 днів;
• у дитячому садку в три роки – 2-3 тижні;
• у старшому дошкільному віці – 1 місяць.

Звернемо увагу на умови ефективної адаптації малюка до дошкільного закладу:

• своєчасне інформування малюка до зміни у його житті, створення позитивної установки на відвідування дитячого колективу, підтримання бажання дитини йти у садок;
• взаєморозуміння між батьками і працівниками дошкільного закладу; якщо дитина його відчуває, вона швидше звикає до нових умов життя;
• поступове збільшення часу перебування дитини у групі дошкільного закладу, наближення домашнього режиму до садкового;
• вчасне вжиття всіх профілактичних медичних заходів;
• зменшення емоційного навантаження завдяки сприятливій атмосфері в родині;
• навчання дитини елементарних навичок самообслуговування та дотримання гігієни.

   Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило, непрості. Приходячи вперше до дитячого дошкільного закладу, діти стикаються з певними проблемами: комунікативними, психологічними тощо. Завдання дорослих – допомогти дитині подолати ці труднощі. Для цього слід повсякчас пам`ятати, що дитина – маленька особистість, яка вимагає до себе особливого ставлення, уваги, батьківської ласки, тепла й терпіння.