Що і коли можна дозволити дитині?

   У сім`ї з`явилася дитина. Усі свої найніжніші почуття, а також цілком зрозумілі клопоти й тривоги звернені до малюка. Дитина підростає, а ми намагаємося продовжити її перебування в "колисці", тобто в ручному, емоційно комфортному, але все-таки досить обмеженому просторі. Зрозуміло, що ставлення, турботи, їжа і навіть рівень занять різного роду (малювання, рахування, складання слів з окремих кубиків), як правило, вдома кращі, ніж будь-де. Та є одне "але". Продовжуючи дитинство своїм дітям (особливо хлопчикам), ми позбавляємо їх можливості зробити щось дуже важливе - перші кроки до самостійності. Пізніше у школі і в дорослому житті безхмарне благополуччя дитинства може раптом обернутися підвищеною ранимістю, беззахисністю, самостійністю.

   Добре відомо, що в багатьої сім`ях стосунки складаються так, що будь-хто з батьків більшою мірою виявляє нетерпимість, а до іншого дитина легше знаходить підхід. Зрозуміло, дитина тягнеться до того з батьків, який її начебто краще розуміє: грається з нею, розповідає цікаві історії, радіє їй... Малюк завжди буде на його боці. Однак інша роль теж необхідна. Тільки... Що насправді спонукає батька чи матір виявляти свою волю? Побоювання стратити владу? Щира, але невиправдана тривога за дитину? Чи твереза оцінка небезпеки, яка йому загрожує?

   Але й шлях утримання біля материнської спідниці або у батька на колінах не дасть заспокоєння. Адже це - короткочасна перемога над дитиною, яка до того ж може мати досить негативні наслідки для майбутнього дорослого життя. Діти, яких довго тримали в жорсткому контролі, як правило, виростають надмірно скупими, сором`язливими, або ж, навпаки, надто розв`язаними, виявляючи у такий спосіб протест проти суворої опіки, в рамках якої їм доводилося жити.

   Ми постійно зайняті щоденними справами, тому можна не дивуватися, що турботи про дітей рідко виходять за межі забезпечення їх їжею, добре облаштованою квартирою, чистим кравивим одягом, іграшками, книжками, літнім відпочинком... Усе це потребує чимало часу і сил. Проте сім`я має бути не лише "затишним, теплим гніздом", а й своєрідним "стартовим майданчиком" для дитини. Зрозуміло, що маленьку людину слід годувати і зігрівати. Але вона дорослішає. У неї з`являється бажання пізнавати й завойовувати навколишній світ.

Дитина має чітко знати рамки, які визначають загальноприйняті норми: "Я не хочу, щоб ти так чинив", "Якщо ти це зробиш, то ми посваримося". Тобто вона має усвідомлювати, що є межа, яку не можна переступати, що існують речі, які категорично не можна робити. Наприклад, допоки дитина ще маленька, основними "ні" для неї можуть бути: не можна вириватися на вулиці, підходити до плити, залізати на вікно, відчиняти двері, хто б не подзвонив тощо. При цьому вимоги мають бути незмінними. 

  Нерідко ми, почувши якусь негативну інформацію, одразу намагаємося перенести її у власну сім`ю, на власних дітей. Випереджаючи події, уявляємо усілякі катастрофи, які можуть статися з нашими дітьми, якщо ми дозволяємо їм будь-що зробити. Одним з прийомів, який допоможе вам у подібних ситуаціях, можу бути такий: огляньтеся, згадайте власне життя. Поміркуйте про ті випадки, коли й ви припускалися помилок, і про те, чому вони вас навчили. Чи були поряд з вами люди, які б могли дати вам своєчасну пораду? Чи послухалися б ви їх, а якщо - ні, то чому? Спробуйте пригадати, чи були у вашому житті випадки, коли ви чинили згідно з порадами ваших батьків, а потім шкодували про це.

   Відповідаючи на ці запитання, ви зможете краще зрозуміти свою дитину, подивитися на багато речей її очима. Довіряйте дитині, не придумуйте того, чого немає насправді. Ви можете поділитися своїми побоюваннями з сином чи донькою, але мусите уміти вислухати їх і повірити. 

Дитина - повноправний член сім`ї

   Помиляються ті, хто думає, що перших колективних навичок дитина набуває в товаристві ровесників, наприклад, у дитячому садку. Перебувати у колективі, не сваритися з дітьми, ще не означає, що дитина виявляє себе як колективіст; адже діти з індивідуалістичними нахилами не гірше за інших уживаються в товаристві ровесників, проте вони ще довго залишаються індивідуалістами. Чому? Причин немало, та найголовніша з них - у сім`ї не зуміли вчасно прищепити дитині навички співжиття. Адже виховувати в неї уміння жити в колективі починаються буквально з перших днів її свідомого життя в сім`ї. Батько, мати, бабуся, дідусь, брат, сестра - усі вони маленький колектив. І першого досвіду жити спільно дитина набуває саме там. Від усього сімейного укладу залежить, чи набуде дитина досвіду "колективності", чи в ній буде зріти егоїст, усі думки якого спрямовані на задоволення власних потреб.

   У дружній сім`ї, де є спільні інтереси, свої звичаї і традиції, що створюють атмосферу щирості, близькості і згуртованості, завжди знаходиться час для спільних справ. У такій сім`ї і великі, і малі справи вирішуються "колегіально". Тому навіть найзвичніше - сімейні свята, спільні прогулянки, вечірнє дозвілля, розмова про книгу, кінофільм, враження дня - усе це справляє на дитину виховуючий вплив: проймаючись загальним настроєм сім`ї, вона засвоює норми співжиття.

У такому "кліматі" дружби легше сформувати навички колективності, навіть якщо в сім`ї "єдина" дитина. Вміння проявити турботу і повагу до інших не приходить до дитини само собою, цього треба вчити. Учити і словом, і ділом, і, головне, - прикладом власного життя. Дитина - учасник сімейного господарства. Щоб прищепити їй почуття відповідальності, корисно закріпляти за нею окремі ділянки домашньої роботи. Це вже не "разові" доручення, а постійні та систематичні справи, за які дитина постійно відповідає. При цілеспрямованому вихованні батьки швидше навчать малюка не сидіти без діла, коли трудяться інші.

   Сімейні традиції... Узаконені часом правила життя сім`ї великою мірою впливають на дітей. І як це важливо, якщо дитина від дня, коли "починає себе пам`ятати" постійно відчуває себе частиною єдиного, взаємозв`язаного відповідальністю і обов`язками сімейного колективу. У дружній сім`ї діти ростуть дисциплінованішими і слухнянішими: важко переступити сімейні закони там, де будь-яке порушення правил натикається на одностайний осуд. Дитина ніби зустрічається з вимогами самого життя. Віж дорослих вона дістає уроки людських стосунків.

• ​Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближуйте його до того режиму, що буде у дитячому садку.
• Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ними на майданчику дитячого садка, заохочуйте гратися з іншими дітьми.
• Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
• Розповідайте дитині що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діт и, чому ви хочете, щоб вона туди пішла. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе туди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка про це, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.
• Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладніше буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше і впевненіше буде почуватися ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.
• Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності дитини та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко іде на контакт з дорослим.
• Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.
• Пам`ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості та плани.
• Переконайтеся у тім, що вашій родині дитячий садок потрібен саме зараз. Будь-які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щою "протистояти" відвідуванню садка. Легше й швидше звикають діти, батьки яких не мають альтернативи дошкільному закладу.
• Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тм швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку. Чим ближчими будуть ваші стосунки з вихователями, іншими батьками, їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
• У прсутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
• Десь за тиждень до першого відвідування дитячого садку попередьте дитину про це, щою вона спокійно очікувала майбутню подію.   

ПРИЙОМИ, ЩО ПОЛЕГШУЮТЬ ДИТИНІ РАНКОВІ ПРОЩАННЯ

• Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.
• Покладіть малюку до кишеньки якусь річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.
• Ніколи не намагайтеся "вислизнути" від дитини.
• Вигадайте ритуал прощання й строго дотримуйтесь його, наприклад, завжди цілуйте дитину в щічку, а потім лагідно потріться носиком чи щось подібне.
• Не намагайтеся "підкупити" дитину, щоб вона залишилася в дитячому садку, приміром, за нову іграшку.
• Чітко дайте зрозуміти дитині, що, хоч би які істерики вона влаштовувала, їй всі одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастесь дитині, надалі вам буде набагато складніше впоратися з її вередуваннями і слізьми.

Мій перший крок в країну знань, в країну мрій і сподівань

Дитячі заповіді для мам, тат, бабусі та дідусів

Любі мої, я вас дуже - дуже люблю! покажіть мені, що ви теж любите мене!

Ваш син (донька)